БЕЗОПЛАТНА ВІДПУСТКА НА ПЕРІОД ВОЄННОГО СТАНУ

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки».

При цьому ч. 5 ст. 26 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Така відпустка без збереження зарплати надається тільки тим працівникам, які виїхали з України або набули статусу внутрішньо переміщеної особи. Якщо такий працівник просить надати йому цю відпустку, то роботодавець не має права відмовити.

Усі інші працівники, як і раніше, мають право на відпустку без збереження зарплати на період воєнного стану на підставі ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відмінність між цими відпустками полягає в тому, що період відпустки, наданої на підставі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», не включається до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, а на підставі ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» – включається до такого стажу згідно п. 4 ст. 9 Закону України «Про відпустки».